*_*

Чому після кожного піднесення ми переживаємо певну депресію? В один момент ти відчуваєш себе в центрі уваги, ти потрібен, ти важливий, хтось прагне зробити тобі добре,  поважає, цінує. Через якийсь час ти розумієш, що якщо це не ілюзія, то воно все просто минуло... Воно позаду.
Можливо, ми просто занадто швидко звикаємо до хорошого? І коли воно закінчується, тоді настає шок, заперечення і нерозуміння того, куди воно все ділось. Можливо, так і має бути. Бо, кажуть, за білою смугою іде чорна, за чорною біла і так по колу. Просто для нас ця чорна смуга в якийсь момент або затягується, або стає нестерпною і неможливою.

Як чинити в такому випадку? Відмовитись від білої смуги взагалі? Вихід для слабких. Брати максимум від найкращих моментів життя? Гарно. Так і треба. Пошвидше б знову її, цю білу смугу...

P.S. А що робити, коли люди, яких ти любиш роблять тобі боляче? Ведуть себе як діти і не думають про те, що їхні дії, слова, вчинки рвуть ту ниточку, яка дуже довго спліталась, зближуючи вас? Що зближення - це щось, чому ти віддаєшся повністю, присвячуєш найсокровенніше свого внутрішнього світу. І це важко для тебе, і ти намагаєшся, працюєш для цього. Бо зав'язати "справжні" стосунки між людьми - це важка робота. А ще класно, коли в якийсь момент ти нарешті розумієш - що в тобі бачать лише те, що ти можеш дати, навчити, поділитись. А хочеться, щоб цінували просто за те, що ти отакий-от є.
Напевно, люди, які так роблять, не заслуговують на хороше ставлення до себе? Може, ну їх? Таких людей...

Враження від роману Андрія Кокотюхи

"Іншого шляху на волю я не бачу.-Тут Червоний був категоричним.-Якщо не вийде діяти стрімко - діятимемо за обставинами...підемо пішки. Тут, у цьому пеклі, я не лишуся. Треба-поповзу на свободу.

Слова його не видавалися мітинговими гаслами. Данило Червоний справді так думав, говорив спокійно, без надриву, навіть трошки соромлячись того, що доводиться озвучувати такі прекрасні потаємні думки".

Цитату із роману Андрія Кокотюхи "Червоний", яка найповніше розкрила суть твору, я знайшла аж наприкінці книги. Гадаю, що коли читаєш книгу, там має бути одне(а може і декілька місць), які миттєво дають зрозуміти - от воно, те, що ти винесеш для себе з цього твору, те, що доповнить загальну картину у підсвідомості. Така собі відправна точна у герменевтичному колі, тобто в оцих відносинах між читачем і текстом.

Телеведучий Андрій Куликов влучно підкреслив те, що у цьому романі А.Кокотюха дивує простотою розповіді. Оповідь справді проста, як і хвилюючий та легкий для розуміння сюжет. Щоправда на початку  трохи заплутує те, від якої особи ведеться розповідь - чи то від Кокотюхи-журналіста, який у романі назвав себе Климом, чи таки від вигаданого автором героя оповіді Клима Рогозного, який подає записані своїм дядьком-журналістом спогади про славнозвісного бандерівського ватажка. Хоча такий конфуз виник скоріш за все через те, що книга читалась із відкладкладанням на певний час, і через це деякі деталі із памяті, мабуть, таки вислизали.Тому рекомендую прочитати "Червоного" за один-два вечори.

Крім того, зайвими є слова  Вахтанга Кіпіані у передмові до книги, мовляв, Червоний - це вигаданий персонаж і ніякого "Остапа", командира летючої групи УПА Данила Червоного не існувало. Читачу-романтику такі слова трохи заважають відчути повноту і реальність описаного.

Загалом твір описами увязнення політичних вязнів СРСР асоціюється із "Садом гетсиманським" Івана Багряного, а опором вояків УПА радянським "псевдобандерівцям" чимось нагадує сьогоднішню ситуацію в Україні - реальна діяльність таких "псевдобандерівців" в українських селах відгукується сьогодні заявами вузьколобих або обдурених про фашистів-бендерівців. Тут згадується і документальне підтвердження того, що такі угрупування робили свої криваві розправи http://www.volynpost.com/walls/1398-spovid-kolyshnogo-psevdobanderivcya. 

Про часи вояків УПА є багато спогадів,є і багато "темних плям",але Кокотюха через образ Червного(хоча й ідеалізований) зумів доступно пояснити їхнє ставлення до українців, які йшли на поступки радянській владі і до інших громадян СРСР, які розчарувалися у системі. Так, у таборі ГУЛАГу Червоний зізнається  російському танкісту: "Я не зраджував своєї батьківщини", і розповідає, що всі люди мають рівні права, але ті, хто в Союзі це заперечує стають ворогами системи. 

Вражає також і те, що усе описане автором основано на реальних подіях. Наприклад, за бандерівським ватажком довго ганялись підрозділи НКВД, але в кінці-кінців він потрапив у пастку - скільки раз це зустрічалось в історії- через жінку. В концентраційному таборі бандит-герой веде себе шляхетно і тримається осторонь усіх інших. Призвичаївшись і освоївшись, він зуміє підняти повстання і стати авторитетом для увязнених...Без зайвого пафосу і офіціозу "Червоний" передає атмосферу післявоєнних часів , а також дає зрозуміти, в якому становищі опинились українці, коли змушені були вибирати свою ідеологію.

Відеоробота

Для найкращого ефекту потрібно уважно слухати, бо відео знято на планшет:)

Аудіоробота

Рецензія на фільм «Хвіст виляє собакою»

Рецензія на фільм «Хвіст виляє собакою»
Хто є хто в інформаційному просторі

«Хвіст виляє собакою» (1997) - американська комедія режисера Баррі Левінсона, знята за мотивами книги «Американський герой» Ларрі Бейнхарта. Головними героями екранізації політичної сатири стали відомі актори Дастін Хоффман і Роберт де Ніро. Останній у фільмі грає роль так званого спін-доктора, який професійно організовує глобальну інформаційну аферу напередодні виборів, на користь діючого президента. Фільм є несподіваною розповіддю про давно очевидні речі стосовно «рафінування» масової інформації урядом, однак в певні моменти відкриває очі на те, що часом війна є нічим іншим як шоу-бізнес.

Сюжет фільму. У Білий Дім викликають спеціаліста Конрада Бріна(Роберт де Ніро), високопрофесійного спін- доктора( з англ. spin – «підкручувати», «в’язати»; у фільмі - «плести байки») для того, щоб будь-яким чином відволікти увагу американців від сексуального скандалу пов’язаного з президентом. Компромат потрапив до журналістів, вони опублікують його і напередодні виборів це покаже главу держави зовсім не з кращого боку. Президент зараз у Китаї, тож його відсутність треба якось пояснити. В компанії команди глави Білого Дому Конрад Брін залучається допомогою ексцентричного голлівудського кінопродюсера Стенлі Мотса (Дастін Гоффман), після чого блискавично проектується загроза албанського терористичного угрупування і США, звичайно, мають бути учасником війни.

Спін-доктор Брін пояснює продюсеру Мотсу, що картинка має виглядати так, щоб по-справжньому «зачепити» американських громадян. І той діє професійно: з’являються постановочні патріотичні реклами, з допомогою композитора створюються пісні про солдат вигаданої війни, а телебачення транслює репортаж з місця події, де сільська дівчина рятується від вибухів. Америка спостерігає як в Албанію їдуть американські диверсанти і одного з них нібито захоплено в полон. З цього полоненого кіноіндустрія робить символ - мученика і патріота, який гідно виконує свій обов’язок перед батьківщиною і залишається вірним президенту. 

Врешті-решт, американське ЦРУ після досліджень робить висновок, що ніякої війни немає, терористи вигадані, а албанські біженці – це професійна постановка. Проте Конрад Брін заявляє агентам ЦРУ: «Можете називати це «репетицією» чи «нацбезпекою»… Але вам доведеться прийняти нашу війну, тому що крім нашої більше немає ніякої іншої».
В кінці стрічки організаторам афери вдається все завершити благополучно: війна закінчена, біженці врятовані, а «полоненого» вбили і поховали з почестями. Амбіційного продюсера, який не бажав після такого успіху залишатись в тіні, відсторонено від справи і через якийсь час повідомляється про смерть Стенлі Мотса від інфаркту. Визнання він отримує посмертно, а в спецвипуску новин говориться про те, що можливе продовження албанських операцій.Отже, фільм є загальною інсценізацією того, наскільки добре політика осягнула любов  своїх виборців до «кіношних» штампів  і популістських промов. Фраза, яка використана у стрічці «Для чого міняти коней на переправі?» (англ.Why change horses midstream?), вже була відома раніше: нею користувався Авраам Лінкольн під час своєї президентської кампанії, яка припала на Громадянську війну в США 1861- 1865 і Франклін Рузвельт під час Другої світової. У фільмі ця цитата використовується у тому ж контексті: добре перевірене старе, краще, ніж нове, тим паче у часі глобальних змін чи випробовувань. Такі цитати дають зрозуміти, що слогани суспільство пам’ятає краще, ніж війни. Це слова, які водночас приносять успіх і створюють імідж кандидатові, а часом відволікають від більш «земних»проблем.Такі маніпуляції сьогодні зустрічаються часто. 

Дехто називає це інформаційною війною і такі дії вкотре доводять, що ЗМІ - це глобальна система. За допомогою візуалізації вона може впливати на суспільство, вкладаючи певні асоціації в голови глядачам. Успіх послань на зразок того, яке створили Брін і Мотс залежить і від правильної міміки людей у ролику чи сюжеті. Тоді новостворену картинку люди сприймають як фільм, однак переносять у дійсність і сприймають серйозно.
Саме тут яскраво видно, що хвіст (органи державної влади, часто з допомогою ЗМІ) виляє собакою ( народом), що само по собі є абсурдним. 


Цікаві факти про кінострічку: 
1997  -  премія Національної ради кінокритиків США найкращій актрисі другого плану Ен Хейч.
1998  - Режисер Баррі Левінсон нагороджений Срібним Ведмедем Берлінського кінофестивалю.
Сексуальний скандал Клінтон-Левінскі розгорівся саме під час зйомок фільму.

Is it possible for journalism to be the " fourth power" in Ukraine?

Give me the mas-media and I will do a herd of pigs of any people

Paul Joseph Goebbels

This words of the Minister of Propaganda of A.Hitler`s Government are proving their veracity the last half of the century. There always have been people, who positively believed in everything what is written in the newspapers and what is shown on local TV. Such people compose the majority. Of course, there is also a minority, which is searching for alternative sources of information and education. In politics this minority calls elite; usually it makes up a smaller part of society and thinks not the way others do. But still there is a term "fourth power"- stamp, which was first used by Scottish writer T.Karlailis and  now it is the main symbol of journalism as a model of influence on the masses, model of communication. Effectiveness of such exposure is measured by the results - planned or unplanned. Human (interpersonal) factors are affected on any of the communication processes.

He that pays the piper calls the tune

Speaking about the influence of the media on social awareness and people`s reaction we can confidently say: with the help of active spreading the information journalists can form the public opinion. Nazi Germany and Soviet Union use the rules of unfair play from this statement to propel slightly distorted model of classical journalism in the history of this profession. In contrast to the long-established canons like simple presentation of news or reflexion the attitudes in society, systems of pro-government propaganda of "supercountries" accented: except informing the media also have to form a required picture of reality. Useful -disseminate, harmful - hide - the only correct principle.And this policy was effective. In this way in USSR  the extent of the Chernobyl disaster was suppressed, in this way the radio was screaming about the next party congress. What do we have today? Information war between the honest and marginal media is continued and the number of misinformed victims in favor of the last.We must remember that there are several types of mass communication that are appointed to perform the tasks defined by society:mass media, PR, propaganda and agitation. For healthy society it is important not to mix them. We can compare east and south parts of Ukraine with  George Orwell`s novel "1984",which ilustrate the society thoroughly saturated with russian propaganda  and agitation. In that case there is no other way for society, it lives and thinks as  dictated and then term "the fourth power" takes a negative undertone - it`s not a journalism anymore. When the media is only a mirror of  social life, then "the fourth power" is something natural, what is a mediator in the dialogue between the power and the people.In Ukraine there is enough space for unbiased media today,they are required, their popularity is growing. Such media as Hromadske TV, 24 channel, TVI has a position of independent and earned the audience`s trust. Scandal on TVI channel,while general director becomes a politician and unsuccessfully trying to sell coleagues to the government, once again proves that journalism is not an arena for political games.

Through the eyes of journalists themselves

My friend`s teacher used to say that a person always has two thoughts about what have happened - positive and negative. An event can be shown only from one side- the most profitable or not. Like golden mean doesn`t exist in journalism. And before you started writing you have to think what do you finally want to get and who you whanted to be in the eyes of your readers.Personally I think that this statement is true, because limits of impact on the audience can be illustrated here.Nowadays (Ukrainian readers in particular) can and should trust those media who are economically independent and owned by the editorial staff. For example, its "Le Monde" newspaper in France, which once become an implacement of pro-facist edition "Le Temps". In Ukraine we have Hromadske TV, which works on the crowdfounding principle, when everyone can transfer funds  on livelihoods of the media. Hromadske TV is high-quality media, not popular and mostly available on the internet.Qualitative  media adheres to the principles of social responsibility, 

which gives them the freedom awareness of their power and responsibility to 

society. Freedom in this context has a positive understanding: not only 

freedom from external constraints, but also the opportunity to be guided by 

the ethical codes of journalism. In this case, the media separating facts from 

opinions and is a mirror of society.

Such media are laying the groundwork of approval the press and other 

other media in the public consciousness as "the fourth power". Not difficult to

 see that quality editions are the older ones and  in Ukraine are not as commonl

y known as other popular. And here we are back again to the division between cl

ass and mass. The contrast between the "class" and the "mass" existed in the 

U.S. at the end of XIX century as it was noted by Professor John Piters.

Difference between the elite and rational analysis and vulgar-sensational 

reading matter became distinct once in a while.And now, the third party of 

issue - society as the final consumer of information product.

Elite newspapers today is designed for relatively narrow stratum of society - 

highly educatedpopulation for which awareness is a part of professional duties. 

People who are in management, politics, and other areas, they are opinion 

leaders in their time range of individuals.Until recently, almost all the Ukrainian

 media were filled with hidden subtext and advertisements are published by this

 news.Ukrainians confidently consume such a product, which led to a complete 

lack of understanding of the situation and disorder in society. The bigger 

absurd of lie, the easier it believe we say today.But people who have the

 good sense wouldn`t think as dictated. Stamp "fourth power" in Ukraine may

 no longer be just a stamp with a negative shade, but it can mark the real 

source of power as it is in other countries. For this we have to choose a quality

 product. Ability to make the right choice depends on the consciousness of 

society. Ukrainians haven`t fully matured to such a step yet, but nations, 

like people, tend to grow up.