Рецензія на фільм «Хранитель часу»

Хлопчик-годинникар, що розворушив минуле 

Для поціновувачів сучасного кінематографу ім’я Мартіна Скорсезе не є чимось надзвичайним. Харизматичний режисер, що сам полюбляє виконувати епізодичні ролі у власних фільмах - один із найвпливовіших законодавців сучасної кіноіндустрії. І хоча старше покоління може звинуватити М.Скорсезе  у надмірній кількості відверто жорстоких сцен  у його картинах, такі стрічки,зважаючи на його італійські гени і дитячі враження від фільмів про сицилійську мафію, виходять в американця найкраще, за що і стають оскароносними. Відомі «Нью-Йорк,Нью-Йорк», «Славні хлопці»  чи «Відступники» однозначно стали класикою серед гангстерських фільмів після епохи вестернівського Клінта Іствуда. Але цього разу в кінозалах Скорсезе вирішив об’єднати різні покоління і зняти сімейний фільм. Хоч і знаний як різноплановий режисер, американець вирішив  проекспериментувати і зняти щось абсолютно відмінне від своїх попередніх робіт.

«Час…Що таке час? 60 секунд-хвилина. 60 хвилин-година. Час…Час - Це все».

Головний лейтмотив розповіді про маленького годинникаря,який у кінці все ж знаходить нову сім’ю – це час. Повість про час, який стрімко біжить вперед, який неможливо повернути і про слушний момент, який часто не настає: люди не встигають зробити найпотрібніше.

 
Картина Мартіна Скорсезе «Хранитель часу» - здавалося б, класична історія із минулого, яку оживив сучасник. Невідомий механізм - автоматон - ззовні схожий на чоловічка та блокнот із інструкціями - ось і все що залишилось маленькому Хюго(Ейса Баттерфілд) після смерті батька(Джуд Лоу). Хлопчик продовжує справу тата, працює годинникарем на паризькому вокзалі і намагається відремонтувати цю  куплену у музеї диво-ляльку. Хюго вірить, що ввімкнений механізм розкаже таємницю, яку так і не розкрив його батько і допоможе хлопцеві знайти дім. Пліч-о-пліч із Хюго продавцем вокзальної крамниці працює справжній власник автоматону - у минулому багатообіцяючий режисер і винахідник Жорж Мельєз (Бен Кінгслі). Мельєз - реальна історична особа і його повноцінна біографія вимальовується аж у кінці фільму завдяки старанням маленького годинникаря. Випадково Хюго натрапляє на ключик до механізму - він висить на шиї у дівчинки Ізабель (Хлоя Морец), похресниці старого продавця Мельєза. Разом вони запускають механізм, який ілюструє їм картину із відомого фільму французького режисера. Діти відкривають таємницю,яка приводить їх у дім Мельєза. Чоловік зізнається, що до Другої світової війни знімав чудові фільми, які користувались захопленням публіки, але із початком війни більш вражаючі картини відбувались на фронті і через брак уваги та працівників Мельєз покинув зйомки,продав декорації, а на решту грошей купив крамничку. У кінці-кінців, хлопчик із почуттям виконаного обов’язку поселяється у домі Мельєза, а похресниця Мельєза Ізабель вдячна долі, що зустріла Хюго Кабре.

Фільм однозначно варто оцінити хоча б для порівняння попередніх гангстерських картин легендарного режисера із новою для нього сімейною розповіддю. Критики хвалять М.Скорсезе «за кращий фільм про історію кіно» та ганьблять «за затягнутий сюжет» і «неекспресивну гру героїв». Біографічний жанр розкритий повністю, але назвати пригодницьким фільмом «Хранителя часу» справді не повернеться язик. Після претензійного «Вовка з Волл Стріт», «Авіатора» чи глибоко психологічного «Острову проклятих» складається враження, що знімати добрі і легкі та дитячі фільми не так вже й легко. До середини фільму блокнотик із ескізами у руках хлопчика постає як щось вражаюче і таємниче, а потім стає відомо, що це лише батькові записи. Також протягом усього фільму великий Жорж Мельєз нагадує старого буркотуна, який панічно боїться злощасного блокнота, відганяє від себе настійливого Хюго і не розкривається як герой аж до сюжетної розв’язки. Але:  картина отримала нагороду за «Кращий адаптований сценарій» і, можливо, саме через дотримання мотивів книги стала такою затягнутою. Двоє головних акторів,незважаючи на юний вік, грали на рівні із дорослими та відповідно до зображеної епохи(події відбуваються 1931 року). А попри натягнутість, режисеру таки вдалось зробити фільм інтригуючим.

Великої уваги глядачів заслуговує вокзальний інспектор Густав (Саша Барон Коен). Комік зіграв свою роль чудово, за його упаданням за місцевою продавчинею квітів особливо цікаво спостерігати, а безкінечна погоня за вокзальним годинникарем Хюго є найвиразнішим пригодницьким елементом.

Одним із продюсерів фільму є Джонні Депп,і, мабуть, тому картина насичена магією і тою «дивністю», яка так у стилі Деппа. Крім того, музика, спецефекти та декорації створюють атмосферу доброї казки, яка повністю відриває глядача від реального світу на дві години. Мартіну Скорсезе вкотре вдалось створити віртуальну реальність,якою хочеться цілком пройнятись і запам’ятати надовго.