#zhadan

Коли рухаєшся цими вузькими розбитими дорогами, ніби алкоголь венами, так само як і двадцять років тому - нізвідки і нікуди, рух заради руху й простір заради простору, ти поглинаєш його, він поглинає тебе, і ніхто навіть не здогадується про вашу взаємозалежність.

 Механічне перетинання простору вбиває саму ідею подорожі. Долати ландшафти потрібно повільно й зосереджено, звертаючи увагу на дрібниці й деталі, які, за великим рахунком, і формують кожен порядний ландшафт. Якщо ти не можеш зупинитися просто посеред дороги, якщо ти женеш від початкового пункту до кінцевого, ти втрачаєш найголовніше - розуміння тих відмінностей, які між цими пунктами існують і заради яких, як мені видається, варто кудись їхати. Головне - не відстань, яку ти долаєш, головне - відмінності, які її характеризують, більшість подорожей здійснюються заради цих відмінностей.

Викручуючи й надламуючи тебе, витискаючи з тебе все те хороше, що в тобі було, якщо воно справді було, пронизуючи тебе тисячами гострих крижаних шурупів, що вгвинчуються у твою свідомість, примушуючи її здійматися над дахами і деревами і потім різко падати, боляче б'ючись лопатками об паркет, життя все одно лишається десь поруч, так що всі махінації з власною свідомістю,які видаються зблизька вагомими й суттєвими, насправді забуваються дуже швидко і завжди вчасно, себто саме тоді, коли їх час минає. 

--- С.Жадан, "Біг Мак. Перезавантаження"